Переді мною ніби звичайний листок пожовклого паперу. Це запис акта про смерть дев'ятнадцятирічного селянина Андрія Остапенка, померлого на Сумщині 13 травня 1933 року. Цей лаконічний, і зовні, непримітний документ виявила в фондах Державного архіву Сумської області провідний спеціаліст відділу зберігання Оксана Коваленко. (ДАСО. Ф.Р.7720, оп.1, спр.458, арк.34.) В голодоморному 1933 році помер колгоспник артілі Леніна Улянівського району. В графі «причина смерті», каліграфічним почерком дбайливо виведено «Українець».
Та не було ніякого голодомору-геноциду, всім було тяжко, — підшіптують лукаві. А в графі «причина смерті», каліграфічним почерком дбайливо виведено «Українець».
Голодували і в Росії, і на Кавказі, і в Казахстані, — стверджують ті, хто хоче уникнути відповідальності за злочини ідейних попередників. А в графі «причина смерті», каліграфічним почерком дбайливо виведено «Українець».
Немає чого ворушити минуле, думаймо, як сьогодні потугіше натоптати черева і кишені, — сичать товстосуми без роду і племені. А в графі «причина смерті», каліграфічним почерком дбайливо виведено «Українець».
В актах про смерть українських селян того періоду найчастіше вказувались наступні причини: «худосочна слабість», «недоїдання», «порушення живлення», «виснаження», «знесилення організму», «від голоду», «голодний набряк», «естественная ізношенность», «дистрофія», «різачка»…
Але для нас, через 75 років і пригасаючий текст потьмянілих документів, проникає в свідомість і закликає до сумління каліграфічним почерком дбайливо виведене в графі «причина смерті» святе слово — «Українець».
Віктор РОГ
Джерело: Майдан
Наша кнопка
версія для друку
