Призупинення діяльності Верховної Ради й оголошення Президентом дотермінових виборів парламенту відкрили перед нацією та країно ще один важливий етап політичного значення. На жаль, ситуація в нашій державі, яка склалася за останні роки, робить цей етап випробування суспільства загрозливим і для самої державності, і для національної сконсолідованості.
Чинники дестабілізації України мають внутрішнє і зовнішнє походження. У післякучмівський період розвитку країни, як це не прикро, олігархічні й космополітичні середовища лише посилили свій вплив на політикум і політику, ще більших розмірів набрали розчарування й аполітизм громадськості, натомість зміцніли антинаціональні, проросійські тенденції, які охопили і верхівку політикуму, і розрослися на низовому рівні. З одного боку, великі політичні утворення — Партія регіонів, БЮТ, Блок Литвина — почали не лише спекулювати на соціально-економічній проблематиці, а й загравати (іноді відверто, іноді приховано) із російською стратегією щодо України, сподіваючись знайти собі підтримку на виборах з боку Кремля і в маргінальному середовищі зрусифікованого електорату. Зрозуміло, що цю лінію підтримують відверто проросійські й антидержавницькі утворення, такі, як КПУ, Соцпартія, ПСПУ, Російський блок та ін. Усе це об'єктивно посилює відхід і політикуму, і суспільства від реальних національних інтересів українства, ширить хаос, цинічну демагогію й космополітизм, бо означені середовища дуже часто прикривають свою в суті антиукраїнську політичну лінію соціальними обіцянками, кон'юнктурництвом, і крутійщиною у сфері понять і принципів.
З іншого боку, за останні роки надзвичайно посилився російський тиск на Україну в усіх основних напрямках — геополітичному, економічному, інформаційному, культурному, церковному тощо. У своїй зовнішній політиці і пропаганді Росія відкрито стала на рідну їй платформу імперіалізму і шовінізму, в стратегії яких Україна й українська нація займають центральне місце як головний об'єкт ліквідації, колонізації і «перетравлення». Таким чином, усіляке підігравання московським апетитам до відновлення імперії може спровокувати катастрофічні конфлікти, стимулювати деструктивні процеси на цілому просторі Євразії. Особливо небезпечним це буде для тих держав, які, на зразок України, йдуть немудрим шляхом Центральної Ради, руйнуючи під виглядом реформ власні збройні сили, знехтувавши військово-патріотичним вихованням молоді, повністю сподіваючись не на власні, а на зовнішні сили на випадок збройного конфлікту. Ми це вже проходили. Одним із сумних наслідків такої пацифістської політики і сподівань на закордон став, як відомо, найбільший у світі геноцид з боку більшовицьких окупантів — Голодомор 1932–33 рр. Готуватися до ще одного?
«Помаранчевий» період нашої новітньої історії, як це не парадоксально для довірливих патріотів, суттєво послабив національно-демократичний табір в Україні. Причини цього — ліберальний космополітизм в партійних «ідеологіях» провідних партій, групівщина й кумівство при розв'язанні питань політичної тактики і добору кадрів, засліплені амбіції більшості лідерів, відхід від засадничих національних інтересів і пріоритетів, сподівання лише на потуги великого капіталу і невіра у власні сили, в консолідуючу національну ідею, в український народ. Сьогодні такі партії, як НРУ, УРП «Собор», УНП, КУН, «Наша Україна» та ін., тобто сили, які колись акумулювали в собі енергетику національного відродження і дії, втратили своє обличчя, перестали бути ідейними маяками для орієнтації української громади. Це сигналізує про хаос і втрату можливостей розбудови національного табору. Паралельно суспільство знову сліпо орієнтують на якогось «харизматичного», але безідейного лідера (новітнього «Мойсея», «пророка», «саму справедливість», «чесного», «молодого» та ін.), що призводило й призводить лише до чергових розчарувань, обезсилень і нерозбірливих кроків. Великою мірою сучасне українське суспільство розучилося орієнтуватися на ідеї, ідеології, і тому не знає куди йде, що гарантує процес державотворення, що таке політичне зло і добро.
Передвиборна ситуація, соцопитування і рейтинги політичних партій вказують, що суттєву перемогу на виборах до парламенту можуть здобути сили олігархічно-космополітичного спрямування (ПР, БЮТ, Блок Литвина та ін.) і за сприятливих обставин (безвольність і роздробленість національного табору, впливи Росії та Заходу тощо), можуть потягнути країну до нової імперської кабали. За такого розкладу головних політичних груп і гравців стратегічно важливою з національної точки зору залишаються окремі політичні кроки чинного Президента України Віктора Ющенка: позиція стосовно війни в Грузії, визнання ОУН-УПА, державність української мови, визнання Голодомору геноцидом українського народу та ін. Однак середовище Президента нарешті повинно зрозуміти, що час безідейного політикування — теоретичного «месіанізму», моралізаторських вмовлянь, регіональних ігор, дешевого популізму — вже минув, що слід нарешті випрацювати й запропонувати громаді чітку, національно зорієнтовану ідеологію державного будівництва, ідеологію національної консолідації, національних пріоритетів, системних (а не окремих) національних дій. Лише тоді нація набуде нового оптимізму, відвернеться від соціальних обіцяльників і демагогів, лише на такій основі можна вибудувати привабливу для народу політичну програму, яка не тільки надовго забезпечить існування в парламенті потужних національно-державницьких сил, а й об'єднає суспільство довкола будування української національної держави.
Важливим фактором оздоровлення сучасної політики могло б стати посилення й розростання націоналістичного світогляду і практики, загальна консолідація організованого націоналістичного руху. На цю мету повинен би працювати кожен свідомий український патріот, тим більше — націоналіст. Водночас важливо поборювати провокативні прояви теж-націоналізму, демагогічного спекулювання на крові героїв національно-визвольної боротьби.
Віримо, без озвучення й утвердження у політичному житті національної ідеї — ідеї державності української нації — ці та й усі наступні вибори стануть знову бездумним і безплідним шахрайством, стануть черговими виборами без вибору.
Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова
Джерело: Бандерівець
Наша кнопка
версія для друку
