Kavkazcenter.com - Психологічний портрет ката

Психологічний портрет ката

Соціальне обличчя Володимира Литвина або декларативний рівень його особи (те, ким і чим політик хоче здаватися для себе і оточення) характеризується врівноваженістю, вдумливістю, глибиною і неупередженістю розуміння проблем, раціоналізмом і цілим переліком інших «чеснот». Перед необізнаною людиною постає інтелігентна, мужня, освічена особа талановитого управлінця, мудрого державного лідера, миротворця, що дбає про інтереси нації.

Особливе місце в соціальному вигляді Литвина-політика займає тема людяності, порядності, моральності, вірності правді і справедливості. Ці цінності, як випливає з безлічі натяків фігуранта в різних інтерв'ю і публічних виступах, спираються на «внутрішній полик» і навченого непростим життєвим, а також професійним досвідом.

Описані якості, завдяки істеричній організації характеру Литвина (що робить його прекрасним актором), виглядають вельми переконливо, проте, за даними проведеного дослідження, нічого спільного з внутрішньоособовим змістом об'єкту — не мають.

Скоріше навпаки, зовнішня гіперморальність покликана компенсувати і замаскувати внутрішню аморальність, практично повну відсутність філантропічних цінностей, які несумісні з базисним радикалом особи Литвина з суміші егоцентричних імпульсів і страху. Домінуючим страхом фігуранта є — страх залишення. Він відчайдушно боїться бути кинутим, забутим. Оскільки «Я» об'єкту ототожнюється їм з політичною діяльністю, то найбільшою мірою об'єкт лякає перспектива політичного забуття.

Необхідно відзначити, що страх (тривога) з раннього дитинства є стійко і хронічно властивою, ретельно приховуваною характерологічною рисою Литвина. Фігурант відчуває себе внутрішньо слабким, беззахисним, нікчемним, залежним від думки інших. Переживання власної посередньості, невпевненості в собі і своїх потенціалах, нав'язливий страх перед об'єктивною реальністю з її складнощами і труднощами «загнали» Литвина в «науково-ідеологічну» сферу радянського суспільства (відразу після закінчення КДУ об'єкт стає помічником ректора, дещо пізніше захищає кандидатську дисертацію на тему: «Діяльність Комуністичної партії України у вдосконаленні підготовки викладачів суспільних дисциплін»).

У вказаному соціальному сегменті (у якому для успішної адаптації не потрібно було «бути», а цілком достатньо — «здаватися») завдяки згадуваним істеричним (демонстративним) особливостям характеру, з одного боку, і стартовій підтримці тестя (Панікарський К.Й., відомий і шанований київський партійний діяч у вісімдесяті роки минулого сторіччя, перший секретар Ленінського райкому КПРС), з іншого боку, Литвин робить перші успішні кар'єрні кроки.

Саме у такому середовищі (дистанційованому від реальності, за наявності високого соціального статусу і з опорою на патронат з боку «значущих інших») фігурант здатний відчувати себе в безпеці. У вказаних умовах виявляється псевдо-харізма Литвина, виткана з описаних вище «чеснот». Тільки у апріорі аплодуючій аудиторії фігурант здатний створювати видимість продуктивності і новаторства.

Професійна кар'єра Литвина є історією підйому по ієрархічних сходах «тепличного політика». Фігуранта завжди хтось і кудись приводив, рекомендував, підтримував, патронував і т. п. Боротьба за владу, як правило, відбувалася в умовах наступу значно перевершуючих сил на свідомо слабкого супротивника. Реально ж Литвин не має бійцівських якостей справжнього лідера і сильно залежить від «чинника свити». В умовах відсутності безапеляційно приймаючого і підтримуючого середовища об'єкт губиться і починає панікувати, оскільки стає очевидною його сутність — «паркетного керівника», посередньої і ординарної особи, готової, заради досягнення особисто поставленої мети йти по трупах.

Світлана Ермоленко, спеціально для «ОРД»