«Кавказ-Центр» публікує другу частиною інтерв'ю Prague Watchdog
з Мовладі Удуговим. Першу частину можна прочитати тут.
Prague Watchdog: Суфії, які сповідують традиційний іслам,
вважають, що їхня віра істинна. Вас вони вважають агресивними сектантами, що не
поважають національні традиції, заперечують заповіти предків. Звідки ви
черпаєте впевненість, що ці мусульмани неправильні, що вони повинні підкорятися
закону, встановленому вами?
Мовладі Удугов: Поясню ще раз. Це
проблема браку освіти, неуцтва, відсутності письменності. Так звані
«традиціоналісти» (цей термін ввів ще КДБ), вся система угрупувань, сект була
нав'язана при радянській владі. Цей принцип розділення мусульман
використовувала ще Катерина. Саме вона вперше ввела так звані «муфтіяти» на
завойованих ісламських територіях, які діють досі.
Тому, повторюся вкотре, це, по-перше,
питання політичної влади і окупації, по-друге, релігійної освіти. Тут не може
бути предмету для скільки-небудь серйозної дискусії в майбутньому.
PW: Перейдемо до справ військових. Друга війна триває з 1999 року, і якось
немає підстав стверджувати, що спочатку чеченський опір, а зараз вже і армія
Імарату Кавказ
добилися яких-небудь
серйозних успіхів. Про те, що мусульмани піднімаються із зброєю в руках по
всьому Кавказу,
керівники підпілля не втомлюються говорити вже протягом багатьох років. А в
реальності диверсійна робота, партизанська війна залишаються в межах дуже
локального, якщо брати його геополітичні параметри, маргінального конфлікту.
Картина не міняється з року в рік:
набіги на села, напади на блокпости, міліціонерів і військових. Форми і
масштаби боротьби не вдається вивести з якоїсь віддаленої від життя більшості
людей периферійної зони. Тобто тактичні параметри, що склалися, вказують,
скоріше, на слабкість підпілля і вже точно не демонструють ніякої перспективи
звитяжної ходи справжніх мусульман Північним Кавказом.
М. У.: Ми по-різному оцінюємо те, що було, і що відбувається зараз. Ви не бачите
різниці між різними періодами збройної боротьби. А ми оцінюємо ситуацію
абсолютно інакше.
Я згоден з тим, що був час, коли упор
робився на військово-тактичний бік питання. Не було ясної стратегії. Коли у
1991 році ми проголосили незалежну Чеченську Республіку Ічкерія, там були певні
елементи стратегії. Хоча вони були розмиті, але всі розуміли, куди рухатися.
З початком другої війни почалося
розмежування всередині самих прихильників незалежної Чеченської держави. До
цього все було ясно: ти — націонал-зрадник, а ти — прихильник незалежності.
Потім з'явилася втома. Класична формула національно-визвольної боротьби
перестала служити джерелом мотивації для участі у війні проти окупантів.
В умовах глобалізації, відкритості
кордонів, сили грошей, можливостей, багато хто побачив нові перспективи, які
розгортаються перед людиною, якщо вона входить в систему речей, засновану на
т.з. голом раціоналізмі. Система цінностей, в якій етносу віддається пріоритет,
стала давати збої. В умовах жорстокої війни це стало особливо відчутним. Ця
система не забезпечувала успіху, не розширювала простору. І мотив, що давав
людині сили йти на смерть, втратився.
Зрозуміло, що в принципі — свобода,
незалежність, політична самостійність, державний суверенітет — дуже серйозний
морально-етичний стимул для нації, народу і людини, що відчуває себе частиною
цього народу. На цьому базується відчуття самоповаги етносу. Але ситуація стала
стрімко мінятися. І в світі, і в Чечні.
На зміну людям, які абсолютно щиро
вийшли на боротьбу під національно-визвольними гаслами, у війну вступило нове
покоління молоді, що повірило в обіцянку Аллага і рятівну силу Джихаду. Тобто,
незалежність перестала бути абстрактною величиною. Раніше вона сприймалася як
єдина і остання мета. Але незалежність — лише одна з умов торжества істини.
Нове покоління моджахедів вийшло на війну не заради однієї тільки незалежності
і свободи, а в першу чергу для того, що б на звільнених землях відновити закони
Шаріату.
Змінилася не просто ідеологія — люди,
які готові були жертвувати життям, стали сприймати світ абсолютно інакше. Нове
покоління моджахедів пішло від абсолютизації етнічного, цінність якого
часткова, і звернулося до Бога. В результаті, на наших барикадах виникла дуже
серйозна суперечність.
Деякі з учасників війни, що воювали за
незалежність і смертельно втомилися від багаторічної напруги, побачили для себе
якусь перспективу на тій стороні. Вони знайшли пояснення своїй зраді,
оголосивши, що, можливо, не в повному об'ємі, але до ідеалу національного хоч
би частину шляху можна пройти і під кадировськими прапорами. Можливість хай і
інакше, але рухатися в колись обраному напрямі стала для них виправданням. Вони
склали зброю, щоб або перейти на бік ворога, або виїхати, або взагалі
відмовитися від боротьби і просто пережити погані часи.
Саме тому воююче покоління змінилося
фактично повністю, на сто відсотків. От тут і вибухнула криза, оскільки нова
ситуація вступила в конфлікт із занепалими цілями, з політичними та ідеологічними
структурами, які за інерцією ще продовжували існувати. Я маю на увазі Чеченську
Республіку Ічкерія, її парламент, президент — усі формальні аксесуари.
Тут таїлася велика небезпека. Спроба
зберегти гібрид старого і нового могла обернутися справжньою катастрофою. Якби
військовими діями на нашій стороні продовжували керувати люди, які не знають
інших істин, окрім незалежності Ічкерії, демократії, міжнародного права, то між
ними і молоддю, що вийшла вмирати ради Аллага, відбувся б щонайпотужніший розрив.
Воююча сторона могла б розвалитися на дрібні, абсолютно некеровані і повністю
безперспективні групи.
Ще за Шаміля були зроблені спроби
вибору іншої стратегії. Перші кроки в цьому напрямі відносяться до 2002-го
року, коли пройшла велика Шура. Але ми знову породили гібрид — Державний
комітет оборони-маджлісуль Шура. Проте тоді ще не було розуміння загрози, що
насувалася.
Після загибелі Масхадова, коли збройну
боротьбу очолив грамотний релігійний діяч Абдул-Халім Садулаєв, усвідомлення
небезпеки стало відчутнішим. Все-таки від лідера багато що залежить.
Наші лідери — ті, хто вів Джихад, —
зробили величезну роботу. Колосальна роль в об'єднанні мусульман належить
Шамілю. Він побував в усіх регіонах Кавказу — від Каспійського до Чорного моря
у 2003, 2004, 2005 роках. Це була титанічна робота.
У 2006 році, нарешті, керівники Джихаду
зрозуміли, що зміни незворотні, тоді були підготовлені документи, грунт для
нової стратегії. І потім, вже після проголошення Імарату Кавказ, майже відразу
ж стала мінятися військово-тактична ситуація.
Вперше був задіяний принципово інший
комплекс військово-тактичних інструментів, пристосований під нову стратегію. Це
з'явилося результатом величезних багаторічних зусиль, роботи, яка безперервно
йшла довгі роки. Військово-тактичний малюнок оновиться повністю, хоча цього
року повною мірою наслідки видні ще не будуть. Але ми сподіваємося, що рано чи
пізно наша робота дасть результат і накопичений потенціал проявить себе
вибуховим чином, він відкладеться в дуже серйозних політичних, військових,
територіальних змінах.
PW: А які саме стратегічні завдання поставлені? Чому,
власне, вони мають таку силу, що можуть забезпечити значні тактичні успіхи?
М. У.: По-перше, керівництво Джихаду,
моджахеди, визначилися в меті і прапорі. Це не просто обрані символи — це
приводні паси нашої боротьби. Вони мобілізують все нові і нові сили, дають
мотивацію, вказують точний напрям руху.
PW: Наскільки можна зрозуміти, під метою і прапором, в
яких визначилося керівництво моджахедів, розумвється ісламська держава на
Північному Кавказі?
М. У.: Природно. До того ж, як Докка
Умаров дуже точно відзначив, в цієї ісламської держави поки відсутні кордони.
Говорити про те, що ми хочемо сьогодні на території кількох республік
Північного Кавказу побудувати якийсь анклав, неправильно. Ні, сьогодні багато
мусульман, що мешкають в Татарстані, Башкортостані, Бурятії, росіяни з самих
різних регіонів Росії, що прийняли іслам, присягають Доцці як законному
керівникові мусульман. І де б вони не знаходилися — у Москві, Благовещенську,
Тюмені, Владивостоці, — коли мусульманин присягає, він стає бойовою одиницею.
Якщо сьогодні цих людей не видно в їхніх містах, вони не діють зараз, це зовсім
не означає, що вони не діятимуть в майбутньому.
PW: Тобто керівництво Імарату рано чи пізно, коли визнає
потрібним, поставить перед ними конкретні бойові завдання?
М. У.: І це чудово усвідомлює російська
влада. Тому вона намагається попереджуючими методами, превентивними ударами
локалізувати ситуацію. Можливо, я помиляюся, але я багато думав над цим,
ретельно аналізував, і мені здається, що процеси, що йдуть не тільки на
Кавказі, але й по всьому світі на глобальному рівні, ставлять Кремль в ситуацію
цугцвангу, коли будь-який хід виявляється програшним.
Вони можуть використовувати репресії,
можуть забороняти найшкідливішу ісламську літературу, але тим самим вони
демонструють слабкість і невпевненість, відсутність усякого розуміння, як діяти
в обставинах, що складаються.
Не стратегічно вивірена послідовність
кроків, а панічна реакція, інстинктивний жах перед небезпекою штовхає їх на
жорстокі і необдумані дії, які лише збільшують кількість наших прихильників.
PW: Після смерті Басаєва фактично два роки продовжувалася
пауза в бойовій активності моджахедів. Чи то йшов пошук нової стратегії, чи то підпілля
не могло оговтатися психологічно, але проте саме цього року відбувся сплеск.
Цього літа різних нападів, рейдів по селах було на порядок більше, ніж минулого
року. Та все ж усі ці події залишаються в межах традиційної тактики. Кількісно
їх стало більше, але якісно їхня природа залишилася такою самою. Усі операції
плануються по схемах, відомих ще з першої війни. Чи будуть розроблені якісь
нові формати?
М. У. : Я думаю, що в оцінках, які
містяться вже в самому питанні, відбивається дуже поверхневий підхід. Те, що
відбувається сьогодні, дуже сильно відрізняється від ситуації минулих років. І
в колишні роки були схожі операції: події в Аргуні, та ж назранівська операція.
Але нинішні параметри бойових дій абсолютно змінилися.
Сьогодні захід в село — це й інше
ставлення моджахедів до населення, і самого населення до моджахедів. Сам стан
тих, що воюють, інший. Сьогодні моджахеди при проведенні бойової операції,
заходиячи у село, знищуючи окупантів або їхніх посіпак, одночасно ведуть дуже
серйозну ідеологічну роботу з населенням. Сьогодні не просто прийшли, вдарили,
розгромили і відійшли. Бійці, які заходять в населений пункт або мають
постійний контакт з місцевими мешканцями, вимагають від них дотримання законів
Шаріату.
PW: Яким чином це може призвести до
якихось військово-тактичних перемог?
М. У.: Це лише крихітна частина
айсберга, який сформувався всередині. Я не можу говорити зараз про всі зміни.
Але я можу змалювати ситуацію, що склалася в горах Чечні.
На хребті сидять росіяни, внизу
населений пункт. Загін на очах російських військ, які тримають село під повним
вогневим контролем, заходить в населений пункт, отоварюється і колоною під
носом в росіян виходить. І росіяни не стріляють. Чому? По дуже простій причині,
яку вони, не соромлячись, називають в негласних переговорах з моджахедами. Вони
говорять: «Ви нас не чіпайте, ми вас чіпати не будемо».
Другий момент. Заходивши в село з
певним бойовим завданням, після його виконання моджахеди детально пояснюють
людям, чого вони хочуть. Йде активна робота з населенням.
Третє. Сьогодні самі мешканці посилають
до лісу гінців з проханням покарати кадировців. Посилають іноді цілі делегації.
Знаходять командирів і буквально благають забезпечити їм захист. Тому що
кадировці чинять таке, що в історії чеченського народу ніколи не було. Група
зрадників, спираючись на російські багнети, насаджує в чеченському народі
ханські порядки.
Вони вбивають кого хочуть, грабують, гвалтують,
викрадають і вимагають грошей. Значення того факту, що люди просять моджахедів
про захист від терору кадировських банд, важко переоцінити. Мирне населення
просить допомоги в тих, хто начебто сам ховається в лісі.
Ситуація внутрішньо міняється. Дуже
багато моментів, які я не можу сьогодні викласти відкрито. Принципове оновлення
стратегії відбулося влітку минулого року. Змін в тактиці поки не дуже багато, і
зовні вони не дуже помітні.
PW: Чи є якась надія, що з приходом
Медведєва ситуація покращає?
М. У.: Росіяни говорять: «Хрін редьки
не солодший». Не має ніякого значення, хто там буде в Кремлі — Медведєв, Путін
або ще хтось. Для того, щоб зрозуміти позицію і перебіг подій, потрібно мати
ісламський світогляд.
PW: Ми починали інтерв'ю з того, що і іслам припускає
політику в житті мусульман. Тобто можна враховувати конкретні реалії, виходити
з них, домовлятися з сусідами, якими б вони не були. Джихад, звичайно, не
повинен зупинятися, але мир, хоч б тимчасовий, потрібний і мусульманам. Чи є
надія на те, що з приходом Медведєва в кремлівської влади з'явиться трохи
більше розуміння того, що відбувається в Чечні?
М. У.: Нічого не змінилося. З погляду
мусульман, Медведєв або Путін — непринципово. Їх поведінка залежить від наших
дій. Наша логіка в тому, що якщо ми поводитимемося правильно, відповідно до
вимог Шаріату, то тільки тоді зможемо розраховувати на результат. Ну, а якщо
Медведєв раптом вийде з пропозицією про мир, можливо, ми її і розглянемо.
PW: У військово-тактичному плані це, напевно, означає, що
успішні бойові операції моджахедів повинні рано чи пізно змусити Росію сісти за
стіл переговорів?
М. У.: Це тільки частина того, що мають
на увазі мусульмани. Для того, щоб було зрозуміліше, я наведу маленький
історичний приклад, щоб показати, якими категоріями мислять ті, хто вийшов на
Джихад, яке їхнє розуміння ворога, його поведінки та ін.
Епізод, коли об'єднане військо Європи,
очолюване трьома королями, — англійським Річардом Левове Сердце, французьким
Пилипом і німецьким імператором Фрідріхом Барбаросою, рушило в хрестовий похід.
Тільки одна німецька армія налічувала за різними оцінками до 300 тисяч
солдатів. Вона не могла пересуватися на кораблях, і вимушена було добиратися до
Палестини пішки.
На чолі мусульман стояв Салах-ад-дін
(Саладін). Коли мусульмани дізналися, що на них рухається таке військо, багато
хто злякався. Коли Салах-ад-дін став збирати армію, деякі мусульманські вчені,
аліми, стали звинувачувати його в тому, що він хоче приректи мусульман на
загибель і знищити Іслам. Вони говорили, що немає сил воювати, немає засобів,
що війна проти такої потуги — це безумство і злочин.
До цього вони також звинувачували його,
коли він зібрав військо і пішов на Єрусалим. Після того, як йому вдалося узяти
Єрусалим, усі, хто його звинувачували, приєдналися до Салах-ад-діна і стали
його прославляти.
Тепер же, коли об'єднане військо Європи
вийшло в похід проти мусульман, знову склалася схожа ситуація. Рухається
колосальне військо, Салах-ад-діна звинувачують, половина просто втекла. А
Салах-ад-дін сказав тільки одне: «Вся сила і потужність належить тільки Аллагу».
Результат цього хрестового походу
відомий всім. З 300-тисячного німецького війська до Палестини добралося всього
1 тисяча осіб. Інші померли дорогою від хвороб. Сам Фрідріх Барбароса помер від
застуди після того, як, переходячи дрібну річечку, впав з коня. Річка була
холодною, а він в лицарських лаштунках на жарі сильно спітнів.
Тобто я хочу сказати, що в уяві
мусульман результати не залежать від поведінки ворога, від його зусиль,
письменності і вміння, гармат, танків і так далі. Результати залежать від того,
як правильно перед Аллагом поводиться сам моджахед, сам мусульманин. У цьому
відмінність тих, хто вважає, що він займається політикою, від тих, хто думає
про душу і майбутнє.
PW: Коли буде перемога?
М. У.: Не знаю. Коли захоче Аллаг, тоді
він і дасть перемогу.
PW: А коли хотілось би її отримати?
Вчора?
М. У.: Ісламські вчені говорять, що
кожні 100 років Аллаг дає мусульманам умови для перемоги. Ось в цьому сторіччі
ми б хотіли цими умовами скористатися. Постараємося, щоб це відбулося за нашого
життя.
Джерело: Prague Watchdog
Відділ моніторингу
КЦ
Наша кнопка
версія для друку
