«Бандерівець»: Який сучасний стан боротьби чеченського народу проти московських загарбників? Перспективи цієї боротьби?
Іменем Аллага Милостивого, Милосердного!
Докка Умаров: По-перше, користуючись нагодою, хотів би передати якнайкращі побажання українському народу, який сьогодні переживає непростий період своєї історії, і який (хоч і не настільки як в Чечні) відчуває на собі тиск з боку кремлівського режиму.
Що стосується ситуації у нас вдома і на Північному Кавказі в цілому, то всупереч твердженням Путіна і його маріонеток в Чечні, війна продовжується. Інформаційна блокада може створити тимчасову ілюзію у тих, хто хоче вірити у брехню Москви про те, що війна закінчилася, але вона не може змінити реальність.
Ще раз наголошую, війна продовжується.
Втрата влітку 2006 року двох наших провідних лідерів — президента Абдул-Халіма Садулаєва та віце-президента Шаміля Басаєва, звичайно, вплинула на темп і характер планованих військових операцій. Крім того, восени минулого року ми ухвалили рішення змінити нашу тактику, у відповідно змінилися і підходи до дій наших сил в містах і сільських районах. Образно кажучи, ми перебудовуємо наші бойові порядки згідно з новою
тактикою ведення війни на цьому етапі.
Осінь і зима пішли на велику підготовчу роботу. Велика проблема для нас — це наплив молоді, яка бажає брати участь у Джихаді. Ми не можемо забезпечити всіх охочих зброєю, але всіляко прагнемо вирішити цю проблему.
Планові бойові операції протягом усього цього часу не припинялися ні на один день. У ЗМІ потрапляє інформація не більше ніж про 5–10% тих бойових операцій, які щодня проводяться нашими підрозділами, особливо в гірських районах.
Для нас, що знаходяться на передовій фронту, перспектива цієї війни бачиться ясною і визначеною. Ми не сумніваємося в успіху і в неминучій поразці російської імперії, яка, кінець кінцем, обов'язково приведе до вигнання окупантів з Кавказу. Це для тих, хто дивиться путінській телевізор і слухає байки Кадирова ситуація видається в іншому світлі. Але це їх проблеми, які нас не стосуються.
Всьому свій час. Ми нікуди не поспішаємо. Для справжнього мусульманина Джихад це благословення Аллага, не кожному вдається у ньому брати участь. Це право треба заслужити.
Чим Ви можете пояснити те, що значна кількість учасників і навіть
керівників повстанського руху, котрі воювали проти росіян в першій
війні, в другій перейшли на сторону ворога?
Ми мусульмани і будь-які події або явища сприймаємо з позиції Ісламу. Всевишній попереджає нас в Корані, що обов'язково виявить наміри, цілі і прагнення кожного, хто називає себе мусульманином. Невипробуваним не залишається ніхто. Тому Джихад і є благословенням Всевишнього. Джихад визначає, хто є хто.
Війна виявила тих, хто був нещирий, слабкий, переслідував цілі далекі від Ісламу і незалежності Чеченської держави або просто був стукачем і агентом ворога. Перша війна була лише підготовкою до другої.
Разом з тим хочу спростувати поширену думку про те, що нібито велика кількість учасників першої війни перейшла на сторону ворога. Назву вам цифри.
У штурмі чеченській столиці 6 серпня 1996 року брало участь 850 моджахедів. Коли пройшли 3 дні і стало ясно, що ми не збираємося виходити з міста, стали з'являтися загони «ополченців» і «добровольців». До моменту ультиматуму Пуліковського в місті вже були 3 тисячі озброєних людей. Після ультиматуму залишилося знову 850 моджахедів.
Після припинення боїв та укладення перемир'я в Хасав'юрті, озброєні загони стали з'являтися як гриби після дощу. З початком другої війни ці загони, більшість яких, як з'ясувалося пізніше, фінансувалася і створювалася ФСБ, або розбіглися або «перейшли» на бік росіян.
Яскравий приклад — брехня навколо батька та сина Кадирових. Російська пропаганда скрізь пише, що вони воювали на боці моджахедів проти російських військ в 1994–96 роках. Але це брехня.
Ні батько, ні син не зробили жодного пострілу у сторону росіян. Ахмад Кадиров (агентурне псевдо ФСБ «Адам») стукач і штатний агент КДБ-ФСБ ще з радянських часів, всю війну просидів разом з синами в селі Хосі-юрт. Активізувався за завданням ФСБ, коли з'явився Лебідь. До цього один раз з'явився в селі Ойсхар (Новогрозний) після походу Радуєва в Кизляр, де брав участь в прес-конференції. Його син Рамзан Кадиров весь цей час був водієм свого батька. Ось і весь «бойовий шлях» цих покидьків.
У бойових діях в першій війні і небагато в другій брав участь Магомед Ханбієв (колишній міністр оборони ЧРІ), який, проте знайшов для себе виправдання здатися ворогові. Здався він сам і декілька чоловік з його оточення з числа родичів.
Імітував свою участь в першій війні Ямадаєв (велику частину війни просидів на нафтовій свердловині у Беної), який, як виявилось, був таким же стукачем, як і Кадиров, а після війни за завданням ФСБ разом з Кадировим займався викраденнями людей.
Є, звичайно, і ті, хто дійсно брав участь в першій війні і потім перейшов на сторону ворога. Але запевняю вас, таких людей дуже мало. Ті тисячі стукачів, котрі сьогодні служать ворогу, це зграя зрадників та запроданців, котрі є серед представників будь-якого народу, котрі повилазили зі своїх закамарків з приходом російських військ і не мають ніякого відношення до справжніх учасників війни.
Але це природній процес відсіву та відбору. Тягар нинішньої війни несуть на своїх раменах лише найстійкіші, найщиріші та найвідданіші люди, котрі вийшли на Джихад не заради благ цього світу, а заради Аллага. Вони сподіваються здобути Його Милість, а погрози ворога, людський осуд та залякування смертю на них не діють. Це наш золотий фонд, і саме ці люди сьогодні є справжніми захисниками своєї Батьківщини, свого народу та своєї держави.
Як Ви оцінюєте перспективи розгортання національно-визвольної боротьби на території сусідніх республік Північного Кавказу і який фактор буде визначальним, національний чи релігійний?
Росія всіляко намагалася локалізувати війну в рамках чеченської території. Навіть придумали термін — «чеченізація». Проте у війни свої правила, а у Всевишнього свій план, відмінний від Москви. Сьогодні Джихад розповсюдився практично по всій території Північного Кавказу. Створено Кавказький Фронт, його підрозділи діють у відповідності з планом бойових операцій і під загальним військовим керівництвом.
Росія хотіла використати дагестанські події 1999 року для розколу і ворожнечі межу народами Північного Кавказу, але саме дагестанські моджахеди одними з перших підтримали Джихад в Чечні, тим самим показавши неспроможність карти вузького націоналізму, яку хотіли використовувати російські спецслужби і намагаються використовувати до цього часу.
Нагадаю, що народи Північного Кавказу мають досвід спільної держави. І в часи Шейха Мансура, і за часів Імама Шаміля, і Гірської республіки, і Північно-кавказського Емірату Шейха Узун-хаджі.
Основою такого об'єднання завжди був Іслам, а у випадку з Гірською республікою — ідея загальнокавказької єдності та деколонізації. Тому у кавказького народу є і досвід і основа для об'єднання в боротьбі за звільнення від колоніальної окупації Росії.
Розпад «тюрми народів» — російської імперії — питання, напевне, недалекого майбутнього. Які держави, на вашу думку, мають утворитися на цій території? Як вони мають співіснувати з Україною?
Аналізуючи ситуацію в світі і ті процеси, які сьогодні відбуваються з такою стрімкою швидкістю, яка раніше була неможлива, приходиш до висновку, що зміни неминучі. Причому, зміни в глобальному масштабі. Світ став іншим, настав час нестабільності і нового перерозподілу.
На які частини розпадеться російська імперія можна тільки припускати, тому що в цьому процесі буде задіяно багато чинників.
Разом з тим, менше всього хотілося б бути фантазером і видавати бажане за дійсне. У будь-якої події є причина. У розпаду імперії також повинна бути причина. Просто сидіти і чекати, коли це відбудеться безглуздо. Для цього треба докладати зусиль. Російська імперія — штучне утворення, яке тримається на багнетах і крові, тому є надія, що зусилля супротивників цього кривавого утворення, спрямовані на його розвал, рано чи пізно приведуть до успіху. Крім того цілий ряд об'єктивних причин (демографічна криза, природна експансія Китаю на північ, тиранічний характер влади в Кремлі та ін.), можуть призвести до прискорення процесу розпаду залишків цієї імперії зла.
Народи, окуповані Москвою, мають право на свободу. Росія утримує в колоніальній залежності десятки народів і країн, тому цілком логічно, що майбутні держави утворюватимуться в етно-територіальних межах. Якщо врахувати Ісламський чинник, і те, що багато колоніальних народів -мусульмани, то цілком реальне створення ісламських держав.
У разі розвалу московської імперії, на її уламках можливе також і утворення декількох нових держав з домінуючим російським чинником, які можуть відіграти позитивну роль в справі позбавлення росіян від синдрому імперського шовініста.
Стосунки з Україною цих майбутніх держав об'єктивно повинні будуть носити партнерський характер, оскільки Україна займає важливе стратегічне положення на сході Європи.
Крім того, Україна не обтяжена вагою імперського синдрому і не замішана в колоніальних злочинах, зокрема, проти мусульман. Тому участь України у військових діях за кордоном, наприклад, в Іраку, видається стратегічною помилкою.
Чи визнало керівництво Ічкерії недоцільним проведення операцій з масовим захопленням цивільних заручників? Чому останнім часом всі операції моджахедів спрямовані проти москалів та місцевих зрадників?
У війні з агресором ми керуємося положенням Шаріату, яке стверджує: «воюйте з ними так само, як і вони воюють з вами, але не переступайте». І в Норд-ості і в Беслані для Путіна були створені умови, щоб припинити геноцид чеченського народу, припинити війну зі збереженням обличчя. Він міг показати, що людське життя для нього і для російського керівництва має цінність. Але він показав інше, що для російської влади життя людей, (ні своїх, ні чужих), не означає нічого. Це хворий маньяк.
Моджахеди не вбивали людей ні в Норд-ості, ні дітей в Беслані. Вони не переступили. Їх убив Путін. Це факт, який визнаний сьогодні всіма.
У своїх військових операціях ми керуватимемося принципом військово-політичної доцільності, і спиратися на положення Шаріату.
Виходячи з Шаріатського положення — «воюйте з ними так само, як вони воюють з вами, але не переступайте», — ми готові дотримуватися принципів так званого «міжнародного права», якщо цих правил дотримуватиметься Росія. Це навіть вигідно для нас. Цивільне населення ворога, що не бере участь у війні і не підтримує агресію, не є для нас військовою ціллю.
Чи свідома чеченська молодь Справи своїх батьків? Хто вони для них — бандити і терористи, чи національні герої? Наскільки рясно охоплена
Чечня російськими «просвітителями»?
Саме молодь сьогодні несе на своїх плечах тягар війни. Наші керівники, полеглі в битвах з загарбниками що стали Шахідами (Інша'Аллаг), є прикладом для них. На наших героїв орієнтуються сьогодні ті, хто виходить на Джихад.
Російські окупанти і їх прибічники з числа зрадників (багато з яких є нащадками зрадників ще часів першої Кавказької війни, а потім комуністичної Росії) ведуть наполегливу роботу серед молоді, прагнучи відвернути молодь від Джихаду, від опору агресії і окупації, насадити чужі чеченському менталітету цінності і порядки. Головним об'єктом атаки цих «просвітителів» є Іслам, оскільки саме релігія є основою нашого національного характеру, менталітету, наших благородних традицій та культури.
Щоб спотворити сутність чеченців, перетворити чеченський народ на бидло, вороги спотворюють сутність релігії. Всюди насаджується мерзота і розпуста. Робиться це під гаслом «порятунку чеченського народу», в той час як йде посилена русифікація чеченців. Така ж політика проводиться серед інших народів Північного Кавказу.
Ми протистоїмо цим підступним задумам ворога і його агентів.
Чи вірить на сьогоднішній день чеченський народ у перспективу мати
свою національну державу? Чи виховується молоде покоління у дусі
патріотизму, хочаби потайки? Як ви оцінюєте ситуацію з можливим «прецедентом Косово» і як цей прецедент, якщо він відбудеться, може вплинути на ситуацію навколо Чечні?
Ми маємо свою державу. Вона була відновлена 6 вересня 1991 року в результаті народної революції. Сьогодні наша держава окупована ворогом, ми ведемо війну проти окупантів і впевнені, що рано чи пізно ворог буде вигнаний не тільки з нашої землі, але і зі всього Кавказу.
Що стосується молоді, то як було сказано вище, саме вона сьогодні несе на своїх плечах тягар війни. Наша молодь виховується в Джихаді, а це найкраще виховання.
Ми відстежуємо ситуацію навколо Косово. Для всіх очевидно, що йде великий міжнародний торг. Ні про яку справедливість мови немає. Великі держави ведуть свою гру, використовуючи ситуацію, що склалася. Доля косовськіх албанців нікого не цікавить окрім самих албанців. Подвійні стандарти виявляються в цьому питанні, як ніколи ясно і безумовно.
Горезвісна суперечність між принципом «територіальної цілісності» і «права народів на самовизначення» використовується великими державами залежно від політичних інтересів. Сьогодні, наприклад, Росія пригадала, що Південна Осетія і Абхазія мають право на самовизначення, в той час як чеченський народ Москва (з дозволу «міжнародного співтовариства») такого права позбавила. Тепер Росія шантажує захід, що «визнає» Абхазію і Південну Осетію, якщо Косово отримає незалежність.
США і Європа у свою чергу ведуть справу до формальної незалежності Косово за умови збереження контролю над цією країною з боку НАТО і західних країн. Яка кінцева мета цієї маніпуляції покаже час.
На тлі цього торгу саме собою напрошується питання — а що ж Чеченська держава? Відповіді на це питання ні у Росії, ні у західних країн немає. Точніше, вони не хочуть на нього відповідати, тому що будь-яка відповідь викриє політику подвійних стандартів, яку проводять і захід, і Росія.
Історія з Косово, а раніше історія зі Східним Тімором, який відокремили від мусульманської Індонезії, ’рунтуючись на праві народів на самовизначення, показує, що в світі діє не сила права, а право сили. Це і є реальне, а не писане на папері «міжнародне право».
Так званий «косовській прецедент» матиме вплив на ситуацію на Кавказі тільки в контексті торгу між заходом і Росією, їх здатності (або нездатності) домовитися між собою.
Чи діє на території Ічкерії РПЦ (Русская православная церковь)?
Наскільки широкий вплив вона має?
РПЦ є окупаційною структурою і бере участь у війні проти чеченської держави і її народу. Ця структура також веде політику агресії в інших ре’іонах Кавказу, насаджуючи окупаційні порядки, мобілізуючи російську армію на війну і освячуючи масові вбивства мусульман.
Всім відомо, що РПЦ є підрозділом ФСБ, а її храми є резидентурами ФСБ і ГРУ на Кавказі. Тому наше ставлення до РПЦ, є ставленням до ворожої, агресивної організації, що веде проти нас війну.
Керівництво РПЦ має таке ж відношення до християнства, як і призначені кремлем муфтіни до Ісламу.
Восени 2005 року на засіданні Маджліса Кавказького фронту в місті Черкесську було ухвалено рішення визнати РПЦ екстремістською організацією, що йде в авангарді колоніальної імперської політики Росії і заборонити її діяльність на Кавказі до закінчення війни і
припинення РПЦ своєї екстремістської діяльності.
Чи свободолюбивий чеченський народ розрізняє тоталітарне, сектанське псевдохристиянство РПЦ та вселенське
християнство, у тому числі таке ж свободолюбиве — українське?
Коран визначає християн як людей Писання. Тому Шаріат наказує у взаєминах з людьми Писання закликати до єдинобожності та діяти у відповідністі з договором.
Як було згадано вище, РПЦ, за своєю суттю, не є християнським об'єднанням. Це передовий авангард російського імперіалізму, агресії і насильства. Вона не має ніякого відношення до релігії, а обслуговує інтереси військових злочинців.
Україна також знаходиться під тиском і агресією з боку Росії. Москва не залишила своїх планів щодо повернення контролю над українським народом. Тому українці, чеченці і інші народи Кавказу є об'єктивними союзниками в боротьбі проти неоколоніальних планів кремля.
Чи вважаєте ви за необхідне створення єдиного і для християн, і для мусульман антиімперського фронту, який би мав на меті знищення світового імперського устрою? Якщо так, то в яких формах могла б розпочатися співпраця?
Ми розділяємо тривогу і стурбованість тих, хто бачить, як деякі країни виступають з неоколоніальними домаганнями, розв'язуючи все нові і нові криваві війни по всьому світу. Росія рухається саме в цьому напрямку, намагаючись відновити втрачений контроль над колишніми радянськими колоніями. Росія небезпечна і агресивна, вона загрожує всім своїм сусідам і намагається загрожувати іншим країнам далеко за межами її кордонів.
Наша боротьба вже є боротьбою антиімперського фронту на його передовому рубежі. Ми тільки вітатимемо, якщо цей фронт розширюватиметься і зміцнюватиметься. Форми співпраці можуть бути найрізноманітніші — від політичних до військових.
Чи не вартує у найближчий час провести антиімперський форум
представників національно-визвольних організацій постсовєтського
простору, який випрацює спільну концепцію антиімперської боротьби?
Ми б вітали б такий захід і надали б йому всіляке сприяння і підтримку.
Чи використовуєте ви бойовивий досвід Української повстанської армії? Умови схожі і ворог той самий…
Ми протистоїмо агресії Росії вже декілька сотень років. Звичайно ж, в першу чергу, ми використовуємо досвід боротьби наших батьків. Але кожне покоління стикається з новими завданнями і проблемами. Тому досвід інших народів і країн, у тому числі і українського народу, які протистояли агресії Росії, дуже важливий для нас. У міру наших сил і можливостей ми прагнемо отримати такі знання. Вони допомагають в нашій боротьбі.
Джерело: «Бандерівець»
Наша кнопка
версія для друку
